Квиток з карантину в іншу реальність
Сьогодні переді мною відкривається вид на Париж з оглядової площадки Ейфелевої вежі. Розглядаючи річку Сену, що тече наче під ногами, звертаю увагу на те, як багато через неї містків - лише в полі зору з півтора десятка!
Далі намагаюся побачити межі міста, але вони губляться десь за горизонтом - не дивно, що їх навіть з такої висоти не можна побачити, бо Париж на пару з Лондоном ділять лідерство Європи за розміром своїх агломерацій. Потім проходжу на іншу сторону оглядової площадки і дивлюся на Марсово Поле - елегантну зелену площу, що простягається на кілометр попереду.
Ловлю себе на думці, що погода ідеальна для того щоб все роздивитися, а головне - на площадці зовсім немає людей і ніхто не заважає насолодитися краєвидами, все-таки є у карантину й свої плюси!
Вперше в Париж потрапив разом з сім’єю рік тому, зустрів там день народження. Поїздка загалом пройшла чудово, вдалося побачити багато цікавого, і навіть дивом потрапити на Єлісейські поля, які були закриті після погромів “жовтих жилетів”.
От за Нотр-Дам дуже шкода - масштабна пожежа трапилася за кілька днів до нашого візиту, і коли ми дізналися про це по телевізору, то відразу зрозуміли, що не потрапимо туди.
Але вже по приїзду ще й з Ейфелевою вежею не пощастило - спочатку з погодою було нормально, я навіть відео встиг записати для свого каналу, але потім вона раптово зіпсувалася - пішов дощ, піднявся сильний вітер і стало дуже холодно. То ми погуляли навколо, але від ідеї піднятися нагору довелося відмовитися, тим паче, що треба було ще чергу вистояти.
То з поверненням додому залишилася незавершена справа - піднятися на Ейфелеву вежу, яку я, нарешті, здійснив сьогодні. Та й про Нотр-Дам не забув - прогулявся прямо біля самих стін, роздивився сліди від пожежі - того разу так близько підійти не давала поліція.
Те саме відео біля вежі
Нагулявшись вдосталь по Парижу, я вирішив повернутися до Львова - але мені не треба їхати в аеропорт, достатньо зняти маску, точніше шолом віртуальної реальності. Звісно, хтось відразу розчаровано скаже, що свою історію я почав з фейку, і ніяка віртуальна реальність не може порівнятися зі справжньою поїздкою.
Але з цим твердженням я можу погодитися лише частково - так, це справді відрізняється від справжньої поїздки, і, наприклад, “віртуально” зайшовши у ресторан ти все одно не можеш спробувати страви у ньому. Але є речі, які ти у VR можеш отримати на значно вищому рівні якості.
Ось, наприклад, фото з Лувру з кімнати де експонується оригінал Мони Лізи, зробив його під час минулого візиту. Навіть якимось дивом якщо зможете пробитися через натовп, вам все одно ніхто не дасть наблизитися до картини настільки близько, щоб детально роздивитися мазки художника. Але у VR з цим немає проблем. І хоча я не був по-справжньому на оглядовій площадці Ейфелевої вежі, але є в мене підозра, що на самотність там теж розраховувати не вийде, і під час прогулянки з шоломом я побачив значно більше, ніж міг би це зробити минулого разу під часу дощу.
То що там з VR у 2020?
Коли було мені років 16, то з’явилася в мене мрія - шолом віртуальної реальності VFX1. Разок мені вдалося його спробувати на “комп’ютерній виставці” і запав він мені тоді в душу ну прямо дуже сильно.
Чудове відео про VFX1 та й загалом атмосферу того часу
Однак дозволити його собі тоді не міг, а пізніше, коли така можливість з’явилася, то виявилося, що з тими шоломами щось не так, скільки б я різних не пробував: з якістю зображення все не зовсім радужно, якогось повного занурення у віртуальний світ воно не давало та ще й особливо дратували дроти, що дають відчуття наче ти песик на поводку. То з часом відійшла та тема кудись на задній план та й забулася.
Однак з перших днів, як карантин почався, зрозумів, що варто до теми VR повернутися, і майже за два місяці користування шоломом можу точно сказати, що час прийшов.
Але давайте спочатку розглянемо, які є у нас опції.
По-перше, це всякі “неповноцінні” варіанти, як, наприклад, такі, що дозволяють використовувати екран смартфону, його треба вставити в шолом. Таких штуковин дуже багато, коштують відносно недорого. Серед топових пристроїв Samsung Gear VR - пробував якось, зовсім не сподобалося, це полуміри, на мою думку, швидше враження від VR зіпсувати собі. Тим паче, щось не дуже радужні новини з підтримкою тих пристроїв загалом.
Йдемо далі - шоломи для ігрових консолей, зокрема PlayStation VR - ніби непогана штука, має гарну частоту оновлення екранів - 90-120 Гц, але вийшла давненько, у 2016 році і за сумарною роздільною здатністю (1920x1080) суттєво поступається сучасним шоломам для ПК. До консолі під’єднується дротом, має досить дивні контролери, передбачає використання стаціонарної камери, що йде в комплекті.
Ймовірно незабаром має вийти нова версія під представлення PS5, але того ще треба дочекатися, тим більше, що це може й затягнутися, бо представники компанії підтвердили, що існуючий на ринку шолом буде сумісний з новою консоллю. Цікаво, що в момент представлення свого шолому Sony ніби обіцяла, що його можна буде використовувати з ПК, але стандартно такої опції так і не з’явилося, хоча для того існують сторонні рішення.
Тепер VR для ПК. Тут вже цікавіше - пристроїв багато, особливо цікавий апарат Valve Index, що вийшов минулого року і володіє топовими характеристиками. Він має високу роздільну здатність своїх екранів - сумарно 2880x1600 та найвищу на ринку частоту оновлення - до 144 Гц, а також дуже цікаві контроллери. Коштує недешево, але на рівні з айфонами, що не є дорого для такої штуки. Підключається до ПК через дріт та вимагає ще спеціальні базові станції, які треба розставити по кімнаті, що стандартно для подібних пристроїв. Є ще варіанти від HTC, але там не все ідеально, пристрою від Valve вони програють вчисту.
І хоча VR для ПК зробили колосальний ривок протягом останніх років, вони так і не позбулися дротів та ще й потребують того, щоб по кімнаті розставити базові станції для трекінгу (ті прямокутні коробочки на фото вище).
В результаті ти залишаєшся все тим же песиком, прив’язаним до повідка, маєш постійно слідкувати, щоб не заплутатися, а це непросто зробити, коли в тебе на голові шолом і ти активно рухаєшся. Також ти маєш тримати комп’ютер поруч, це особливо складно, коли він стоїть в одному місці, а побавитися з VR хочеш в іншому, та й елементарно дати його іншим членам родини погратися в іншій кімнаті вже стає трохи проблематично.
Ось лише гляньте на геймплей, як воно виглядає зі сторони. Власне крім дроту що йде до шолому, дроти живлення мають йти до базових станцій, які треба розставити в кімнаті, відмітивши ігрову зону. Не дуже все це виглядає привабливо, відверто говорячи.
На всякий випадок зазначу, що я знаю про комплекти, які конвертують дротові шоломи у бездротові, але вони є не для всіх моделей, коштують недешево, на рівні самих шоломів, у них є нюанси, і від наявності базових станцій вони теж не звільняють.
Революція від Oculus
Але є на ринку VR-шоломів ще один цікавий гравець - компанія Oculus. Заснована в 2012 році фанатами своєї справи вона наробила багато шуму, і у 2014 її купила facebook відкривши колосальні можливості для фінансування. Я за нею слідкую з моменту, коли до компанії доєднався Джон Кармак - легендарний розробник, на іграх якого я виріс - Wolfenstein, Doom, Quake. У 2003 році вийшла книжка Masters of Doom, яку я прочитав на одному подиху, і дуже всім рекомендую, вона мене надихає до сих пір, і я переконаний, що речі, до яких Кармак докладає руку, просто не можуть бути недостойними.
Сучасне рішення від Oculus для ПК - шолом Rift S, представлений минулого року. Цікавий тим, що для своєї роботи базових станцій не потребує. І хоча за кількістю пікселів та частотою воно поступається Valve Index (2560x1440 та 80 Гц), але має більш ніж вдвічі нижчу ціну. І якщо врахувати авторитет компанії, що стоїть у нього за спиною, то він точно дасть більше якісного VR в перерахунку на витрачені гроші.
Однак, крім Rift S, у Oculus є інші моделі, і тут починається дещо по-справжньому цікаве. Справа в тому, що Oculus недавно зробила свого роду революцію, запропонувавши бездротові самодостатні пристрої.
Почалося все з Oculus Go, який вийшов у 2018 році. Це бюджетний апарат, якщо говорити про ціну і можливості. Але він дуже цікавий тим, що не потребує ніяких дротів, базових станцій чи взагалі якогось зовнішнього пристрою для своєї роботи, бо по суті є автономним Android-апаратом з 3 Гб оперативної пам’яті, процесором Qualcomm Snapdragon 821 та 32 чи 64 Гб флеш-пам’яті. Сумарна роздільна здатність екранів - 2560x1440, що дуже непогано, частота оновлення - до 72 Гц. Хоча по суті цей апарат є спеціалізованим смартфоном, він не має своєї SIM-карти, вимагає підключення до WiFi та налаштовується з іншого смартфона.
Однак Go по своїм можливостям не є прямим конкурентом “повноцінних” VR-шоломів, він швидше такий собі “лайт-варіант”, ближчий до пристроїв, в які вставляються смартфони. З ним в комплекті йде лише один контролер, а датчики передбачають всього-навсього повороти голови, а не повноцінне переміщення в просторі. Але це пристрій спеціалізований, і він кращий за ті девайси, що передбачають конвертацію телефона у VR, і може бути цікавий там, де можна обійтися без активного ігрового використання, наприклад, дивитися відео в 3D-форматі, бо в активні ігри, які передбачають рух у просторі і використання обох рук на ньому не пограєш.
Oculus Quest
І от, менше ніж рік тому вийшов на мою думку самий цікавий пристрій на ринку - Oculus Quest. Ідейно він близький до Go, це теж самодостатній пристрій на Android, має 4 Гб оперативної пам’яті, 64 або 128 Гб SSD, процесор Qualcomm Snapdragon 835, сумарна роздільна здатність екранів 2880x1600, частота оновлення - 72 Гц. Але на відміну від більш бюджетної моделі, він має всі технічні можливості “повноцінних” VR-шоломів - два контролери, такі ж як у Rift S, можливість відслідковування шести ступеней свободи (тобто абсолютно всі можливі переміщення у просторі), також не потребує базових станцій для своєї роботи.
Є один цікавий нюанс з екранами, встановленими в шоломі - вони виконані по технології OLED і за кількістю субпікселів поступаються LCD-екранам, які є у Valve Index чи у “рідних братів” - шоломів Oculus Go та Rift S. Хтось вважає це за недолік, але особисто я вже встиг звикнути до OLED-екранів, спочатку на смарфоні, а потім на лептопі. І для мене вони сприймаються як перевага, адже такі екрани мають високу контрастність і чорний колір - це повна відсутність кольору, як і має бути. Саме в екрані VR це особливо важливо, бо коли ти дивишся сцену з чорним кольором, наприклад, зоряне небо, то виглядає вона на Oculus Quest дуже і дуже. З пікселізацією картинки проблем немає жодних, роздільної здатності вистачає з головою, хоча й говорити, що все настільки чітко і детально, як на 4К екрані лептопа поки не можна.
І звісно найважливіше це те, що він бездротовий - не треба ПК для його повноцінного використання, береш куди завгодно (можна навіть на вулицю, але обов’язково в тінь, бо під сонцем не буде бачити контроллери), стаєш посеред кімнати, обводиш контроллером у просторі собі ігрову зону і ти у VR. Причому якщо ти в цій кімнаті був, то він вже розпізнає її, і ігрову зону створювати не треба. Ну і якщо ти хочеш щось запустити у лайтовому варіанті, то можеш взагалі без контролерів обійтися - в останніх версіях прошивки він розпізнає руки, і ти можеш ним керувати лише руками.
Звісно, по своїй потужності той мобільний процесор ніяк не може тягатися з можливостями, які є на ПК. Але ми прекрасно розуміємо, що не все визначається гігагерцами і гігабайтами - ті ж ігрові консолі часто мають досить скромні технічні характеристики, але видають вельми пристойну графіку. То власне в цьому випадку аналогічно: є багато оптимізованих під цей пристрій аплікацій, і ти навіть не задумуєшся про те, що їх відмальовує не саме потужне залізо. Бо коли ти активно рухаєшся, розмахуєш руками, пригинаєшся чи крутиш головою - тобі не завжди спадає на думку розглядати текстури чи намагатися побачити окремі пікселі.
Ось, наприклад, є така іграшка з не самою топовою графікою - Beat Saber. Вона настільки захоплює, що це просто анріал. Я не грав в неї на інших VR-платформах, але переконаний, що на Oculus Quest вона заходить найкраще, бо тебе не обмежують ніякі дроти і ти вільний рухатися у повній свободі. Це справжній фітнес-тренажер, який тобі дасть більше фану і кардіо ніж будь-яка бігова доріжка чи орбітрек за всі гроші світу. Ось як це може виглядати, тільки там шолом дротовий, а на Oculus Quest все те ж саме однак без дротів.
Є адаптований до Oculus Quest шутер Pavlov Shack зі спрощеною графікою, чи Crisis VRigade з мультяшною - вони не претендують на той же рівень, зображення, що дають шутери на ПК чи в сучасних ігрових консолях, але це жодним чином не впливає на задоволення, яке від них отримуєш. Зрозуміло, що є купа ще інших іграшок, встиг спробувати далеко не все, але майже кожна з них передбачає, що ти активно рухаєшся, і використання такого шолому сміливо можна прирівнювати до занять фітнесом. Є навіть аплікації, які показують прямо на екрані шолома статистику з сумісного фітнес-трекера, і ця опція стає доступною у будь якій грі.
Схоже що поєднання фітнесу та VR виглядає як тренд зараз. Тут швидше питання в тому - навіщо ходити кудись, якщо ти все це можеш робити вдома?
Враження у шоломі
Якщо ви ніколи не пробували шолом VR, то я спробую пояснити словами як це, хоча й зробити це непросто. Коли ти вдягаєш шолом, то перестаєш бачити навколишній світ і бачиш все, що тобі показує шолом. У Oculus Quest вбудовано чотири камери, що використовуються для відслідковування контролерів, але вони показують реальне оточення до того моменту, поки ти не обереш захисну зону - місце, в якому ти можеш вільно і безпечно рухатися. Можна обрати стаціонарну зону де ти будеш стояти чи сидіти на місці, а можна обрати певну площу, наприклад вільний простір в кімнаті, і чим більшою буде цей простір, тим краще.
Коли ти запускаєш гру, то можеш вільно пересуватися у межах захисної зони, і це пересування буде один-в-один відслідковуватися у віртуальному світі - ти там точно також ходиш, нахиляєшся, крутиш головою і тому подібне, все це відбувається настільки природньо, що ти відчуваєш ніби дійсно знаходишся у іншому місці. Крім зображення передається звук, а в контролери вбудовані вібромоторчики, то ти не лише той світ бачиш, а чуєш та навіть відчуваєш, хоча останнє ще не зовсім по-справжньому, звісно.
Оскільки захисна зона може бути невеличкою, то ти швидко можеш вийти за неї - коли наближаєшся до її меж, то шолом починає їх показувати, а якщо вийти за них, тоді зображення віртуального світу зникає і з’являється зображення оточуючого простору через камери шолома. Для деяких ігор, наприклад у боксі, розмір рингу може вкладатися у захисну зону вашої кімнати, тоді ви можете ходити і бігати по ньому лише власними ногами, і додаткового способу пересуватися не потрібно.
Але зрозуміло, що на великі відстані в обмеженій ігровій зоні ти пересуватися не зможеш - то крім фізичного переміщення своїми власними ногами треба ще використовувати контролери, які виглядають наче розділений на дві частини контролер для ігрової консолі. Там ти переміщуєшся аналогічно тому, як це робиться в шутерах - тиснеш кнопки і рухаєшся у просторі. Хіба ще є одна цікава відмінність - оскільки твій мозок сприймає віртуальний світ майже як реальний, то якщо твій персонаж рухається по натиску кнопки, а твої ноги цей рух не супроводжують, то вестибулярний апарат починає підводити, і від такого руху тебе починає укачувати з можливими неприємними наслідками. Тому у більшості ігор є опція, коли рух відбувається не плавно, а телепортом, і особисто я нею користуюся - так дійсно значно комфортніше.
Особливість Oculus Quest - це можливість відслідковувати руки навіть без контролерів, виглядає цікаво, але не настільки надійно, як керувати контролерами, тим більше, що на руках кнопок немає, а на кожному з контролерів їх по п’ять плюс по джойстику, який коже по собі заміняє ще п’ять кнопок. На контролерах є кільця - то не елемент дизайну, вони потрібні для того, щоб камери шолому могли відслідковувати їх переміщення. І бачить шолом їх лише в межах дії своїх камер, коли, наприклад, заводити контролер за спину, то відслідковування зникає.
І ще один цікавий нюанс використання шолому - він враховує твій зріст, і в залежності від нього різні люди по-різному дивляться на віртуальний світ та взаємодіють із ним теж. Бувають моменти, коли тобі треба нахилитися чи присісти, щоб кудись заглянути, а бувають такі, де твого зросту не вистачає, щоб заглянути кудись, і треба натурально підстрибувати - все як в реальному житті.
Quest та ПК
Однак є у Oculus Quest ще одна цікава можливість - це опція доєднання до ПК. І в такому випадку ми можемо отримати універсальний пристрій 2-в-1 - як автономний, так і повну альтернативу VR-шоломам для ПК, що дає можливість використовувати всю обчислювальну потужність стаціонарного комп’ютера для відображення реального світу.
Але що особливо цікаво - так це те, що у Quest є два варіанти приєднання до ПК: дротовий за допомогою кабеля Oculus Link (оригінального чи сумісного), або бездротовий за допомогою аплікації Virtual Desktop, що дозволяє організувати зв’язок через WiFi.
Зазначу, що використання Oculus Quest у якості VR-шолома для ПК не обходиться без певних компромісів - картинка рендериться на ПК, стискається, передається на шолом та відновлюється. В цьому процесі крім деякої втрати якості зображення ще додається певна затримка. Але що втрата якості, що затримка на практиці абсолютно не є проблемою, вони десь на межі помітності взагалі. А ще дивним чином виявляється, що швидкість та якість роботи бездротового Virtual Desktop може бути вищою за дротовий Oculus Link, ось можете подивитися.
До речі, з підключенням Virtual Desktop треба повозитися, і я витратив трохи часу, щоб розібратися що до чого. Справа в тому, що версія, яка продається в офіційному магазині Oculus обрізана в функціональності, і запускати ігри з ПК зі SteamVR вона не дає, але купити її все одно потрібно, просто замінити версією повною пізніше. Для цього треба перевести шолом в режим розробника, зареєструвавшись на сайті Oculus як розробник, а потім обрати відповідну опцію у аплікації на смартфоні. Далі треба встановити на ПК аплікацію SideQuest, яка дозволяє ставити програми в обхід офіційного маркету, з’єднати шолом і ПК за допомогою дроту, і лише потім інсталювати повноцінний Virtual Desktop зі списку аплікацій маркету SideQuest.
Насправді не все так складно, як здається. І після завершення всіх маніпуляцій ти прямо з шолому можеш працювати на ПК. Передається не лише картинка, а й звук, причому в обидві сторони - як вивід, так і ввід через мікрофон шолома. Навіщо власне працювати на ПК в шоломі VR я не придумав, але якісь сценарії можуть бути - ну наприклад, лежиш ти в ліжку в повній темряві, а насправді маєш перед очима екран свого комп’ютера і щось робиш на ньому. Ну або, наприклад, твоє робоче місце тобі не подобається, то в шоломі ти можеш собі обрати щось інше і сидіти працювати у привабливій кімнатці з постером Цукерберга та Кармака, чи взагалі десь у космосі.
Мабуть все-таки запускати якісь аплікації з ПК в шоломі - швидше тема надумана, тим паче, що в ньому є власний браузер, який добре справляється зі своєю роботою. Все-таки основний зміст такого під’єднання до ПК полягає в запуску ігор на останньому - і працює ця зв’язка дуже добре.
Аплікації
Далі хочу поділитися досвідом використання шолома з окремими аплікаціями.
Half-Life Alyx
Зізнаюся відверто, що основна причина, чому без зайвих роздумів взяв Oculus Quest, а не, наприклад, суттєво дешевший Go - це вдалий по часу реліз ігри Half-Life Alyx, спеціально розробленої для VR. У свої 18 років, будучи студентом, я грав в перший Half Life, і та іграшка мене дуже захоплювала - там ти не просто бігав і стріляв у все що рухається, як у звичайному шутері, а обережно досліджував небачений раніше світ, розв’язував головоломки та відчував себе безпосереднім учасником інвазії прибульців на Землю. Іграшка вийшла наприкінці 1998 року, а за кілька місяців до того припинили знімати мій улюблений серіал, X-Files, і вона була непоганим ідейним його продовженням. Скільки недоспаних ночей я за нею провів! А посиділки з друзями, коли ми разом писали програми, а потім обговорювали іграшку чи гралися в неї разом допізна…
За шість років по тому вийшов Half Life 2, і я теж грався в нього, але чомусь спогади не настільки сильні, скільки дала та перша частина. Хоча іграшка була теж дуже класна, серед її особливостей - небачені для того часу можливості взаємодії з об’єктами ігрового всесвіту та внутрішньоігрова фізика.
І от якось прямо зараз зірки зійшлися - самоізоляція у замкненому просторі, моя давня мрія про VR, недавній вихід революційного шолома Oculus Quest і реліз Half Life Alyx 23-го березня цього року. Такі збіги рідко трапляються, щоб вважати їх випадковістю, погодьтеся, що вибору в мене й не було, і після того як проглянув перші огляди гри та переконався, що вона добре працює на Oculus Quest, шолом вже був у мене, і одночасно зроблені дві покупки - Virtual Desktop в Oculus Store та Half-Lyfe Alyx у Steam.
З запуском ігри у Virtual Desktop довелося трохи повозитися, свій досвід вже описав трохи вище, але коли все запустилося, то зрозумів, що таких вражень від комп’ютерної гри я не отримував зі свого вісімнадцятиліття.
По-перше, вражає рівень занурення у той віртуальний світ і можливості взаємодії з ним. Починається гра з балкону, де ти дивишся на City 17, можеш ходити, рухати, кидати, роздивлятися чи навіть розбивати об’єкти, крутити перемикач на радіо і тому подібне. Ти керуєш віртуальними руками за допомогою контролерів, і це керування відбувається напрочуд природньо. Щоб щось схопити, ти як в реальному житті розкриваєш долоню та хапаєш, якщо об’єкт великий, то робиш це двома руками. Щоб натиснути кнопку ти простягаєш вказівний палець і натискаєш, щоб кинути щось - розмахуєш рукою, тримаючи віртуальний об’єкт у кулаці, а потім розкриваючи його наприкінці замаху, двері та шухлядки відкриваються за ручку, щоб лізти по драбині треба хапатися за перекладини і тому подібне, виглядає все дуже близько до реального життя, і зовсім не так, як у звичайних комп’ютерних іграх. За плечами в тебе віртуальний рюкзак, і ти закидуєш в нього магазини, заводячи руку за плече, чи дістаєш - зворотнім жестом. Взаємодія зі зброєю пророблена дуже органічно, і ти дістаєш та заряджаєш магазин, передьоргуєш затвор чи прицілюєшся як у реальному житті, причому останнє можна робити за допомогою двох рук, тоді кучність пострілів виходить кращою - точно як у справжній дійсності.
По-друге - це перестрілки. Тут взагалі просто небачений досвід для комп’ютерних шутерів!
Невеличкий ліричний відступ - коли бачиш десь кіберспортсмена у вигляді худорлявого хворобливого хлопчика, чи іншої крайності - добре відгодованого молодика десь у півтора центнера, то розумієш, наскільки той кіберспорт далекий від справжньої дійсності. Бо сам маю досвід занять бойовими мистецтвами і люблю постріляти десь у тирі, то дуже добре розумію, наскільки сильно фізична форма і витривалість вирішує у справжніх бойових ситуаціях, а не перед екраном монітора.
То саме тут, в цій грі твоя фізична форма починає бути вирішальним фактором у бойових сутичках, як воно і мало б бути в дійсності. Типова перестрілка виглядає наступним чином - ти займаєш укриття, це може бути якась стіна чи барикада, а потім на секунду виглядаєш з нього, робиш постріл чи коротку чергу і ховаєшся, далі повторюєш, роблячи передислокацію за потреби. Причому виглядаєш в самому прямому сенсі - вихиляєшся з-за віртуального кута чи піднімаєшся над віртуальною барикадою, але робиш це за допомогою свого справжнього тіла - вигинаючись чи піднімаючись, і ховаєшся по-справжньому пригинаючись чи падаючи на коліна. Нерідко переміщуватися доводиться у напівзігнутому стані, от хіба повзати на животі ще не доводилося, але в залежності від ситуації, можливо й знадобиться таке.
А ще під час перестрілки треба постійно перезаряджати зброю, причому робити це відточеною послідовністю рухів - натиснув кнопку на контролері викинувши магазин, зробив жест за плече, щоб дістати новий з рюкзака, вставив новий магазин у рукоятку пістолета жестом як це робиться зі справжньою зброєю, а потім ще й пересмикнув затвор відповідним рухом. Це все робиш дуже швидко і чітко, бо помилка буде коштувати твого віртуального життя. А коли стріляєш, то стараєшся робити це з двох рук, і прицілювання відбувається за допомогою справжніх прицільних засобів, зіставляючи мушку і цілик.
Бойові зіткнення часто тривають лише кілька секунд, але ти за цей час встигаєш зробити купу активних рухів, а в окремих випадках, коли, наприклад, тобі на голову намагається застрибнути хедкраб, то ще й відстрибуєш по-справжньому. Кожна така перестрілка приносить купу адреналіну та супроводжується надзвичайними викидами енергії, порівняти які можу хіба з сесіями спарингу в реальному житті - там звісно все серйозніше, але це вже щось дуже близьке насправді, і сидячі у кріслі перед екраном монітору ти не зможеш відчути нічого подібного.
Цікаво, що можливості VR дозволяють керувати тілом дуже схоже до реального життя - ти можеш стріляти в одну сторону, в цей час дивитися в пошуку супротивника в іншу, і рухатися при цьому у третю. Гранати кидаєш теж так, ніби вони справжні, розмахуючи рукою, і те як вона полетить залежить від того, наскільки добре ти це вмієш робити у реальному житті. Після активних сесій гри в тебе починає боліти все тіло, і особливо ноги - знайомі відчуття після занять спортом.
Третє - це атмосфера того давно знайомого Half-Life. Ти ніби повернувся в той час, коли тут вперше був понад 20 років тому. Знайомі персонажі - зобмі, хедкраби, барнакли і тому подібне. Звісно, тут ігровий всесвіт розширений локаціями і персонажами з Half Life 2, зокрема City 17. І це все дає окрему насолоду від гри - ти ніби за багато років повернувся в знайомі місця. І, що особливо важливо - це не та гра, де ти йдеш і виносиш все підряд, тут треба грати головою. Головоломки тепер тривимірні, і возитися з ними - справжнє задоволення.
Власне я не планував робити якийсь детальний огляд гри, тут варто зупинитися і підсумувати, що воно того варте. Після такого досвіду навряд чи грати в шутери без VR тепер чи буде сприйматися повноцінно - навіщо втрачати час на сидіння перед екраном, якщо ти відчув, що можна це робити по-іншому.
Vader Immortal
Враховуючи моє захоплення всесвітом Star Wars я звісно не міг би пройти повз серії з трьох аплікацій під загальною назвою Vader Immortal. Я навмисно не використовую термін “гра”, бо насправді це складно назвати грою, думаю, для цього ще не існує загальноприйнятого терміну, бо це щось середнє між грою та фільмом. Це коректніше назвати “досвід” (“experience” ), саме так воно там і називається.
Деяке розчарування в тому, що ці всі три “досвіди” здобуваються дуже швидко - по відчуттям не більше двох годин кожен - за цим параметром це близько до фільму. Та ще й постійно твою свободу обмежують - вільно переміщатися як в Half Life не вийде, крім того, ти маєш діяти чітко по сюжетній лінії, а вона може здивувати. Наприклад, був момент, коли тобі в розпорядження дали цілу армію дронів, навчили нею керувати, а потім відразу забрали і змусили спостерігати за епічною битвою за їх участю десь збоку. Але загалом все зроблено дуже атмосферно, і враження позитивні, ти наче перетнувся зі “справжнім” Дартом Вейдером, і відчуття ці куди вражаючі, ніж у фільмі. Особливо вдало обіграли момент, коли в темряві слухаєш та бачиш Вейдера на початку одного з епізодів.
Однак, чим мене особисто зачарували ці аплікації - так це тренажером світлового меча. Це просто фантастична штука! Саме в неї я готовий повертатися знову і знову щоб тренувати свою джедайську майстерність до повного виснаження. Можна тренуватися з одним мечем чи з двома, не лише у звичайних ударах, а я кидаючи їх та керуючи траєкторією польоту нахилом своєї руки, намагаючись відразу поразити кількох ворогів. Також можна користуватися Силою, активуючи пастки, кидаючи предмети і самих же ворогів та вириваючи бластери у штурмовиків, а потім поливати їх же вогнем з трофейної зброї. У якийсь момент ти навіть отримуєш можливість розривати ворогів блискавкою - особливий навик ситхів. Це одночасно захоплює і дає досить відчутне фізичне навантаження - витримати хоча б годину у гарному темпі дуже непросто.
Звісно, до справжніх спарингів з бойових мистецтв цій забавці дуже далеко, але насправді фану воно доставляє дуже багато. Мені завжди шкода було, що Сила та світлові мечі з фільму - то чистої води видумка, і в реальності вони неможливі. Але я навіть уявити собі не міг, наскільки близько до реальності їх можна передати у VR. Моє шанування розробникам!
Далі парочка моїх власних відео - подивіться, наскільки різною може бути тактика бою.
Тут справжній екшн - двосторонній меч, використання Сили та трофейні бластери
З двома мечами найбільш безпечна тактика захисту
Wander та відео в форматі 360 градусів
Wander - це аплікація, за допомогою якої я власне описав свою подорож до Парижу на самому початку. Вона використовує зображення з Google Street View і відповідно дозволяє “подорожувати” всюди, куди можна потрапити за допомогою цього сервісу від Google. Звісно, зайти в Street View можна і за допомогою комп’ютера чи смартфону, однак тоді ви не відчуєте і частинки тих вражень, які дає VR. І хоча роздільна здатність тих зображень поки далека від того, що можна побачити на власні очі - все-таки відчуття від віртуальної подорожі насправді дуже яскраві, і ти можеш досить довго ходити вуличками та розглядати архітектурні пам’ятки, не звертаючи уваги на те, що це не по-справжньому. Єдине серйозне обмеження такої віртуальної подорожі хіба в тому, що твоя свобода обмежена заздалегідь прокладеними маршрутами - з цим доведеться миритися, це факт.
Ну і до купи варто згадати про відео в форматі 360, для них є кілька аплікацій, навіть окремий плеер від youtube. Перегляд цих відео в шоломі VR - це надзвичайно приємне заняття. Якісь гірські подорожі, занурення під воду, обліт архітектурних пам’яток - все це надзвичайно захоплює, і виникає бажання переглядати ці відео по кілька разів, і з кожним новим переглядом ти можеш побачити нові деталі.
Недоліки та особливості Oculus Quest
Oculus Quest - дуже гарний апарат, але я би говорив неправду, якби сказав, що він ідеальний, то поговоримо про недоліки та особливості.
Автономність
Перше, що варто мати на увазі, коли маєш справу з бездротовим шоломом, так це те, що на відміну від дротового, час його автономної роботи обмежений. У випадку Oculus Quest слід розраховувати на 2-3 години, хоча ніби можливо й більше - все залежить від режиму використання. У моєму випадку обмежена автономність не проблема, і жодного разу я не проводив в шоломі стільки часу, щоб розрядити його до нуля. Тут важливо не забувати ставити його на зарядку після кожної сесії використання.
Апарат підтримує можливість зарядки під час використання, тому не випадково в комплекті довгий зарядний шнур, десь в районі трьох метрів - я навіть сумніваюся, чи це дійсно потрібно, бо до розетки під’єднувати під час використання не дуже зручно, а для пауербанка в кишеню достатньо було б значно коротшого. Тут хіба сенс довгого кабеля в тому, що його можна використати для Oculus Link і доєднати шолом до ПК, без зайвих витрат.
Контролери вимагають пальчикових батарейок, і у разі активного використання міняти їх доведеться часто. То мабуть краще використовувати акумулятори для цього. У моєму випадку вистачає днів на 10 щоденного використання по 2-3 години в день.
Зручність кріплення на голові
От зі зручністю кріплення шолому на голові не все добре - сидить він некомфортно, бо не є легеньким і вся вага зосереджена у передній частині. Кріпити до голови потрібно щільно, щоб він не зсувався під час активних рухів, фіксуючи три стропи липучками, і він починає досить швидко надавлювати в районі очей, особливо там де дотикається обличчя. То довго використовувати його не дуже приємно, це факт.
Думаю ергономіка кріплення на голові є самий великий прорахунок цього апарату. Здається той же VFX1 з 1990-х сидів значно комфортніше. Ніби є можливість використовувати якісь альтернативні кріплення, але я тим питанням не переймаюся: на годину-дві мені цілком комфорту вистачає, робити більш тривалі сесії використання вважаю не дуже доречним.
То хоча по цьому пункту у апарата є недоліки, не все так критично, та й лікується, якщо зайнятися.
Використання з ПК
Як я писав раніше - в режимі доєднання до ПК він працює не зовсім так, як шоломи, що розроблялися лише для цього. Він компресує/декомпресує зображення та додає затримку в процесі обробки та передачі сигналу. Мені особисто що перше, що друге не є проблемою - грати цілком комфортно. Я використовую свій Dell XPS 15 7590, який є сучасною і потужною робочою машиною, але не ігровою, також маю досить старенький роутер, який підтримує 5 Гц, але в древньому стандарті 802.11n з максимальною швидкістю до 300 Мбіт/с. Virtual Desktop радить приєднати ноутбук до роутера через дріт, тоді затримку можна трохи зменшити. Чисто по WiFi маю затримку десь в районі 28-33 мс, якщо приєднати дротом, то буде в районі 20 мс що цілком пристойно для гри. Якість зображення теж непогана, лептоп навіть витягує високий рівень. Ймовірно, що з заміною роутера можна добитися кращих показників, але все достатньо добре, щоб стосовно того не перейматися.
Проте якщо розглядати шолом лише для геймінгу на ПК і не перейматися дротами, то спеціалізовані пристрої типу Valve Index чи Oculus Rift S будуть кращими, хоча то й не мій вибір - я однозначно за відсутність дротів. Ще й не варто забувати, що бажано мати максимально швидкий комп’ютер для таких цілей, бажано десктоп з потужною відеокартою.
Якість зображення
Мені особисто якості зображення шолома з головою вистачає, хоча на папері він і поступається тому ж Valve Index суттєво, зокрема по частоті оновлення екранів. Навіть не знаю, що тут сказати в цьому розділі - все пізнається в порівнянні, нажаль Valve Index я не пробував. Але думаю, що бездротовість Oculus Quest буде для мене є більш вагомим аргументом.
Звук
Апарат досить оригінально відтворює звук - у нього є два динаміка, направлених на вуха, але вони не знаходяться безпосередньо навпроти вушей, як у звичайних навушниках, а зміщені вперед, що не дає справжнього охоплюючого звуку - і це насправді не дуже добре для VR-шолома, що мав би повністю занурювати у віртуальний світ. Самі по собі динаміки видають звук непоганий, і досить гучний, але чути його будуть всі хто навколо, що не вельми доречно. Єдиний плюс у такого рішення для звуку в тому, що ви свої вуха не закриваєте, і відповідно можете чути інших та вільно спілкуватися за потреби.
Але якщо хочете повністю зануритися у звук і ізолюватися від інших, то проблем з цим немає - на обох сторонах пристрою є звичайний 3,5 мм вихід для навушників, можна використати будь-який з них та одягнути навушники поверх шолому - з цим все просто, головне в дротах від навушників не заплутатися. Мають бути й оригінальні аксесуари для того, власне тому й виходи з двох сторін.
Заключення
У якості завершення можу сказати, що апаратом задоволений повністю, і свою задачу - рятувати фізичну форму та ментальну свідомість під час карантину він виконує. Брав я його навіть не для себе, а для родини, то й не завжди є змога прорватися до нього - треба чергу займати. А це означає, що покупка не була даремною.
Сам по собі Oculus Quest - це революційний пристрій на ринку, і варто очікувати подальше розкриття його потенціалу та вихід нових моделей, розроблених за аналогічним принципом. Бездротовість тут вирішує, і, схоже, що нарешті прийшов час, коли VR-шоломи перестають бути чисто гіківською іграшкою і йдутьв широкі маси. Про великий ринковий успіх Oculus Quest свідчить той факт, що їх активно розбирають, і навіть замовити з очікуванням через офіційний сайт не зовсім просто.
Цікаво, що бездротові можливості Oculus Quest можуть відкрити нову сторінку в сервісах хмарного геймінгу, які давно на слуху, але схоже, що до сих пір не стали чимось звичайним. Дійсно, якщо в тебе вже є ігрова консоль, чи більш-менш сучасний ПК, то мало сенсу в тому, щоб запускати ігри не на ньому, а десь у хмарі, і платити за це додаткові гроші. Однак з пристроями, подібними до Oculus Quest - то вже інша справа. І схоже, що активний рух в цьому напрямку вже почався
Прогнозую, що VR буде розвиватися надзвичайно активно, і пандемія та карантин стали суттєвим поштовхом в цьому напрямку. З подальшими успіхами в розпізнаванні рук можна очікувати просто фантастичні варіанти використання, ви лише погляньте на це - майбутнє не просто йде, воно вже тут.
Ну і напослідок - ось фото моєї доньки Стефанії в шоломі, сподіваюся, що люди майбутнього будуть хоч іноді їх знімати.
